Ця стрічка, знята Сергієм Бондарчуком за наказом керівництва Радянського Союзу спеціально до 30-річної річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, була визнана за результатами опитування журналу «Радянський екран» кращою картиною 1975 року. І, як показав час, цілком заслужено. Адже і через майже півстоліття з моменту виходу вона як і раніше подобається глядачам. Цікаві факти про фільм «Вони билися за Батьківщину» - в матеріалі 24СМІ.
Місця з книги
Картина «Вони билися за Батьківщину» для Сергія Бондарчука стала вже не першим досвідом екранізації творів Михайла Шолохова. Ще в 59-м кінематографіст дебютував в якості режисера зі стрічкою «Доля людини», створеної за однойменним оповіданням письменника. Ймовірно, це зіграло свою роль в тому, що автор роману про важкий і трагічний епізод ВВВ - відступ радянських військ в районі Дону - швидко дав згоду на зйомки.Літератор при цьому, однак, поставив Бондарчуку умова: Шолохов вимагав, щоб робота над стрічкою велася безпосередньо в тих місцях, де розверталися описувані в книзі-першоджерелі події воєнних років. Тобто в якості основних локацій кінематографістам пропонувалися степи Волгоградської області, куди останні і попрямували, щоб підібрати підходящу під задумку натуру.
В результаті вибір режисера стрічки зупинився на околицях двох населених пунктів - хутори Мелологовского і станиці Клетской. Тут збудували масштабні декорації: кілька бутафорських сіл, дамбу і переправу через річку, які повинні були в більшості своїй «піти під каток Кіновійна».
А багаті залишилися з часів ведення в цих краях справжніх бойових дій «шрамами» - окопами і слідами вибухів - навколишні краєвиди тільки додавали дещицю реалістичності і злегка спрощували роботу художникам і декораторам.
Втім, вистачало в околицях і інших, що залишилися після війни «привітів». Сапери, які перевіряли для кінематографістів навколишні землі на предмет боєприпасів, що залишилися, знешкодили кілька снарядів і мін. А під час підготовки оборонних рубежів для зйомок, під час риття окопів, виявилося чимало останків полеглих воїнів - всі подібні знахідки Бондарчук зажадав передавати місцевій владі для перепоховання.
Примітно, що, для того щоб артистам і групі не доводилося щодня мотатися з розташованої далеко від місця зйомок готелю, Сергій Федорович розпорядився обладнати мобільний базу. Яку створили на основі переробленого теплохода, потім ще послужив радянським і російським кінематографістам.
До речі, не варто забувати і про такий цікавий факт про фільм «Вони билися за Батьківщину», як сумна доля однієї з місцевих мешканок, що стала результатом розгорнувся в тих краях масштабного знімального процесу.
Працюючи над фільмом, творці військової стрічки вирішили для «жвавості картинки» хутір Мелологовскій спалити. Тому всі наявні будинку викупили у власників, а останнім було надано допомогу в переїзді на нове місце.
Проблеми у кінематографістів виникли тільки з одним місцевим жителем. Господарем великого пятістенка, недавно побудованого, який не горів бажанням розлучатися з тільки що була зведена нерухомістю. Але коли стартували зйомки і піротехніки почали повною мірою демонструвати власну майстерність, чоловік все-таки здався. І, отримавши належали гроші, відправився геть.
Чи не чіпали тоді тільки одну немолоду жінку, чия непоказна хата-мазанка стояла на відшибі, поблизу самого берега Дону, а тому і не зацікавила кіношників. Так і залишилася після закінчення зйомок старенька зовсім одна доживати свій вік в рідному домі, без сусідів, на допомогу яких могла в колишні часи розраховувати.
Актори-фронтовики
Для Сергія Бондарчука, який сам воював, тема війни була неймовірно близька. І тому, працюючи над стрічкою «Вони билися за Батьківщину», режисер постарався, щоб під його початком зібралися актори, яким не довелося б пояснювати, через який жах пройшов три десятка років тому радянський народ. Тому кінематографіст вирішив залучати до проекту виключно артистів, не з чуток про той час знають, в тому числі і колишніх фронтовиків.
Так, в титрах фільму з'явилися імена Георгія Буркова, Інокентія Смоктуновського, В'ячеслава Тихонова і багатьох інших. Причому з деякими акторами, спочатку які хотіли зніматися, довелося провести профілактичні бесіди.
Наприклад, в розмові з таким, що відмовився спочатку від ролі Юрієм Нікуліним Сергій Бондарчук натиснув на його свідомість як ветерана - заявив, що як колишній фронтовик артист зобов'язаний зіграти в стрічці.
А Шукшина переконували вже в Держкіно - артистові, який в той момент якраз планував знімати свій фільм про Степана Разіна, пообіцяли виділити на проект фінансування тільки в тому випадку, якщо сам Василь Макарович погодиться прийняти пропозицію Бондарчука.
підготовка
Незважаючи на те, що підібрані на головні ролі артисти знали про війну або з особистого досвіду, або на прикладі своїх рідних, близьких, друзів, до процесу підготовки акторського складу Сергій Федорович взявся з повною самовіддачею.Режисер вимагав від виконавців ролей у фільмі разом з наданими Міністерством оборони солдатами копати окопи і траншеї, готуючи «декорації» для прийдешніх баталій, і носити форму навіть поза зйомками - налаштовував на потрібний лад.
До речі, варто відзначити і такий цікавий факт про фільм «Вони билися за Батьківщину»: в небезпечних моментах каскадерів залучати режисер не поспішав, розраховуючи добитися від підопічних більш вдумливої і натуральної гри.
Так, молодого Андрія Ростоцького Бондарчук відправив під танк в сцені, де персонаж актора гине під гусеницями ворожої техніки, без всяких дублерів. Ну а В'ячеслав Тихонов мало не оглух, коли «заради більшої виразності епізоду» Сергій Федорович наказав танкістам стріляти в бік останнього холостими, - зате контузія у кіногероя вийшла дуже переконливою.
техніка
Але не тільки муштрою акторського складу для більш достовірної гри займався режисер. Окрему увагу Сергій Бондарчук приділив і задіяної в зйомках військовій техніці, адже батальні сцени за участю літаків і танків в картині планувалися масштабні і вражаючі.
Власне, через небувалого розмаху майбутніх «боїв» кінематографісти в питанні оснащення гусеничними і крилатими машинами змушені були хитрувати: необхідну кількість танків часів Великої Вітчизняної - та ще й на ходу - просто виявилося неможливо дістати.
Тому довелося викручуватися, знімаючи замість трофейних німецьких «Тигрів» радянські Т-44. Благо після «легкої доопрацювання напилком» останні ставали зовні мало відрізняються від побратимів з «стаєнь» панцерваффе. Якщо тільки не вважати ходової частини з іншою кількістю ковзанок. Та й з «мессерами» намалювалася аналогічна проблема. Так що замість них в небі над героями картини гули чехословацькі L-29.
Зрозуміло, що при таких масштабах з технікою виникали і інші складності. Те застряглим на танку колодою оператора ледь не приголубить, то механік-водій, не розібравшись команди, згорне не в ту сторону, ледь не придушивши масовку. Від подібних форс-мажорів не рятували навіть рації, які доводилося використовувати для координації через гігантських розмірів «знімального майданчика».
На щастя, серйозних нещасть кінематографістам вдалося уникнути, незважаючи навіть на те, що в роботі задіяли близько п'яти тонн тротилу.
трагедія
Однак зовсім без сумних подій не обійшлося. 2 жовтня 1974 на борту того самого, переробленого під потреби знімальної групи теплохода «Дунай», помер виконував в картині роль Петра Лопахина Василь Шукшин. Через це роботи над картиною довелося призупинити раніше запланованого терміну. А дознімати сцени за участю персонажа актора вже пізніше, в павільйонах, запросивши старого знайомого артиста по ВДІКу Юрія Соловйова.Останній спочатку відмовлявся від запропонованої «честі», вважаючи, що нездатний зрівнятися з Василем Макаровичем. Однак дзвінок Бондарчука змусив Соловйова погодитися - метру відмовити він просто не міг.
Виникли через смерть артиста проблеми і з озвученням. Причому переозвучувати довелося відразу двох персонажів. І самого Лопахіна, який говорить в картині голосом Ігоря Єфімова. І Глашу - грала її Лідія Федосєєва-Шукшина не змогла після смерті чоловіка продовжити роботу в проекті, і її підміняла за кадром Наталя Гундарєва.
Прокат
Завершуючи розповідь про цікаві факти про фільм «Вони билися за Батьківщину», варто згадати, що в радянському прокаті картину очікував оглушливий успіх - стрічку подивилося 40,6 млн чоловік. І ще майже 1,5 млн додала Польська Народна Республіка. І нехай в Каннах картину не оцінили, горя бажанням роздобути на фестиваль «Дзеркало» Тарковського, простим глядачам картина припала до душі, бо змусила згадати про війну, героїзм і подвиг.