біографія
Дмитро Павличенко побудував солідну кар'єру в рідній Білорусі. Він пройшов шлях від офіцера Збройних сил СРСР до заступника командира Корпусу охорони громадського порядку Внутрішніх військ МВС. При цьому особу чоловіка знаходиться під пильною увагою міжнародної громадськості, оскільки його підозрюють у причетності до неофіційного каральному органу - «ескадрону смерті». Довести звинувачення закордонні правозахисники поки не можуть, однак про всяк випадок включили полковника в чорний список ЄС.Дитинство і юність
Дмитро Валерійович народився в 1966 році у Вітебську. Про ранні факти біографії Павличенко відомо небагато, ясно тільки, що кар'єра військового привернула його вже в юному віці. Закінчивши восьмирічку, юнак покинув рідне місто і поїхав до Мінська, де став курсантом Суворовського військового училища. Роки, проведені в прославленому навчальному закладі, тільки підігріли бажання хлопця присвятити себе службі вітчизні.
У 1983-му він вступив до Вищого військово-політичне загальновійськове училище. Випускнику довелося працевлаштуватися в пору політичного лихоліття, коли Радянська держава перебувала на межі розвалу, а незалежна Білорусь ще не розправила крила. Молодий військовослужбовець поміняв кілька позицій, перш ніж потрапив під скорочення в 1991 році.
Офіцерська кар'єра була поставлена на паузу, під час якої Павличенко підробляв в приватній охороні, трудився в деревообробному кооперативі і навіть тренував дітей, навчаючи їх рукопашного бою і гімнастики.
Особисте життя
Особисте життя полковника обговорюється не рідше, ніж туманні факти його кар'єри. Вперше Дмитро одружився ще в молодості, однак, нажив в шлюбі дочка Валерію, з дружиною розлучився. З чуток, жінка перебралася за океан і з Павличенко зв'язок не підтримує.А той знову спробував щастя на сімейному житті, вибравши в дружини Наталю - колегу по військовій частині № 3214. У цьому союзі народився син Артемій, разом з яким Дмитро Валерійович охоче з'являвся на офіційних заходах і загальних фото.
Однак і ця сім'я з часом розпалася, і Павличенко знайшов розраду в обіймах Ірини - співробітниці Білоруської асоціації ветеранів спецназу МВС «Честь». Завдяки обраниці дітей у полковника додалося: вона народила чоловікові ще одну дочку.
Дмитро Валерійович підтримує міцні відносини з сином. Той вирішив піти по стопах батька, закінчив з відзнакою факультет внутрішніх військ військової академії і влаштувався командиром в розвідроту військової частини № 3214.
Кар'єра
Три роки Павличенко тримався далеко від військової служби, поки в 1994-му його не запросили очолити спецвзвод у внутрішніх військах МВС Білорусі. З тих пір кар'єра Дмитра пішла по наростаючій. Він почав головувати в Раді крапових беретів і в підсумку став командиром бригади спецназу внутрішніх військ МКС.
З 1999 року офіцер керував спеціальним загоном швидкого реагування (СОБР), який брав на себе ліквідацію бандформувань і великих кримінальних елементів за особистим розпорядженням президента.
Тоді ж пішли розмови про те, що Павличенко очолює «ескадрон смерті». Таку назву отримали неофіційні військові спецпідрозділи, які займалися «зачистками» елементів, неугодних чинному режиму. Подібні загони активно діяли в середині 20-го століття в країнах третього світу, але про те, що явище пішло в історію, говорити виявилося зарано. Наприклад, керівництво Білорусі запідозрили у використанні неналежних інструментів боротьби з політичними противниками.
На дії «ескадрону смерті» списували усунення злодіїв в законі, бізнесменів, опозиційних політиків і журналістів Білорусі. За підозрою в організації вбивств Дмитра навіть заарештували в листопаді 2000 року але через 3 дні випустили особистим розпорядженням Олександра Лукашенка. Після цього послідувала відставка глави Комітету державної безпеки, який виписав постанову про арешт. Слідом за ним крісло покинув і генеральний прокурор республіки.
Скандал не вплинув на кар'єру Павличенко, але зробив його невиїзним до країн Євросоюзу і на територію США. Він продовжив ревно служити батьківщині і навіть заявив в інтерв'ю, що готовий виконати будь-який наказ глави держави. У 2008-му чоловік отримав нове відповідальне призначення в Корпусі охорони громадського порядку ВВ МВС Білорусі, де став заступником командира. Рік по тому полковник покинув військову службу за станом здоров'я. Його заслуги керівництво країни відзначило орденом «За особиста мужність».
Дмитро Павличенко зараз
У серпні 2020 року Білорусь охопила хвиля протестів, пов'язана з масовим невдоволенням результатами президентських виборів. На вулиці Мінська та інших міст вийшли тисячі мітингувальників, які зазнали затримань і побиття з боку силовиків.
Журналісти заявили, що командування розгоном протестувальників взяв на себе відставний полковник Павліченко, який вже практикував вибух світлошумових гранат і застосування газу на мітингах 2006 року.
Офіційне підтвердження цієї інформації від влади не було. Відомо, що Дмитро Валерійович давно відійшов від справ і зараз займає громадський пост в Білоруської асоціації ветеранів підрозділів спеціального призначення військ МВС «Честь».