біографія
Кінокартина «Сто днів після дитинства» принесла юним виконавцям головних ролей не тільки визнання публіки і критики, а й допомогла влаштувати особисте життя. Співпраця режисера Сергія Соловйова з Тетяною Друбич переросло в 6-річне подружжя, а Ірину Малишеву пов'язували відносини зі сценаристом Олександром Александровим. Хоча спочатку молода актриса навіть боялася дивитися в бік цього «лисого бородатого чоловіка».Дитинство і юність
В середині останнього зимового місяця +1961-го в московській інтелігентній родині сталося поповнення - на світ з'явилася дочка Іра. Батько займав професорський пост знаменитого конструкторського бюро «Туполєв», і в його обов'язки входило створення літаків. Мама, яка закінчила знамениту «Гнесинку», виконувала соло в Соколівському хорі і зуміла передати чаду тягу до класичного музичного мистецтва.
Ще в ранньому віці Ірина із завидною легкістю справлялася з серйозними аріями, демонструвала непогані творчі здібності, плекаючи мрію стати прославленої артисткою естради. Втім, глава сімейства захоплення дитини не поділяв. І, вирішивши захистити від несерйозного, на його думку, заняття, визначив в спеціальну школу з ухилом в бік англійської мови та природничих наук.
Однак в елітному навчальному закладі взаємини з однокласниками не склалися на увазі так званої фінансової прірви. Малишева раз у раз піддавалася цькування.
«Хлопчики і дівчатка-мажори приносили в школу жуйки, іноземні ручки, демонстрували один одному імпортні шмотки, привезені батьками з-за кордону, а у мене такої розкоші і в помині не було, я не могла дозволити тусовку з друзями у себе" на хаті ". Тому до мене ставилися з панським поблажливістю », - розповідала Ірина Валентинівна.Однак все змінилося, коли підлітку виповнилося 13 років. Побачивши на спеціальному стенді «Мосфільму» оголошення про термінове розшуку претендентки на жіночу роль у фільмі, Ірина, не роздумуючи, кинувся на проби. Здавалося б, природна сором'язливість і скромність могли перешкодити прихильному рішенням, але саме така дівчинка і була потрібна режисерові.
Після того як в школі дізналися про дебют Малишевої в кінематографі, положення актриси і зовсім стало жалюгідним. Її смикали за найменшої провини, злорадно посміхаючись, що потрібно займатися дійсно важливими речами, і навіть не прийняли в комсомол.
Іра нападок не витримала і розповіла про свої поневіряння матері. Жінка перевела дочку в школу робітничої молоді, серед якої були діти Михайла Ульянова, Василя Аксьонова та Семена Лунгіна. Педагоги до «праці» підопічних ставилися з розумінням.
Театри і фільми
Згадуючи кастинг, Малишева повідомляла, що відбір вів сам режисер. Він відразу їй сподобався - маленький, кругленький, як Колобок, і жахливо добродушний Соловйов міг вдихнути життя навіть в самого нерішучого актора. Стежити за поведінкою юних обдарувань приставили двох виховательок, але ті все одно «проморгали» як мінімум два зіркових роману.
Хоча спочатку сценариста «Ста днів після дитинства» Ірина ненавиділа. Саме за вказівкою цього «дядька» їй робили два страшних хвостика і наряджали в жахливе плаття, на яке в знак протесту незмінно виливалися чорнило і яке пропалює. До зйомок сцени з танцями дівчинка зважилася на перетворення - модну зачіску, легкий макіяж і красивий мереживний наряд. Незважаючи на те, що в такому вигляді Александров заборонив з'являтися в кадрі, між ними зав'язалася дружба, що підкріплюється листуванням.
Після прем'єри Малишева прокинулася знаменитою, на неї невпинно сипалися пропозиції про співпрацю. І Ірина, борючись з юнацькими комплексами, вибирала ролі привілейованих осіб - принцеси ( «Принцеса на горошині»), царівни ( «Туфлі із золотими пряжками»), княжни ( «Багратіон»), цариці ( «Борис Годунов»).
У визначений термін дівчина стала студенткою знаменитої «Щуки», і їй пощастило слухати лекції учнів самого Євгенія Вахтангова. Як зізнавалася артистка пізніше, вчитися вона обожнювала і робила це «захлинаючись», за що і ставала неодноразово Ленінської стипендіаткою. У творчій біографії Ірини значилися два храми Мельпомени - драматичний імені Пушкіна і Театр Місяця.
Згодом фільмографія збільшувалася в геометричній прогресії, а роботи «Поговоримо, брат ...», «Я тебе ніколи не забуду», «Було у батька три сини», «Мертві душі», «Особливий випадок» і зараз з радістю переглядаються глядачами.
Особисте життя
Епістолярний роман зі старшим колегою по прем'єрної кінокартині вилився в реальний. Дівчина в той час закінчувала школу, і Олександр Леонардович як міг оберігав предмет свого зітхання. За визнанням Ірини, саме вона наполягла на переході їх відносин з платонічних на більш інтимні. Незабаром пара стала жити разом, але щасливого спільного існування не сталося.
«Це були непрості роки, наша сім'я нагадувала маятник: я то йшла, то поверталася - Саша пив, і мені, молоденької дівчинки, було складно витримати його запої, але і піти назовсім не вистачало сил, все-таки він був для мене перш за все другом. Зрештою, ми розлучилися, і я не знаю про нього нічого », - додала Ірина Валентинівна.
На 1-му курсі Щукінського училища, під час чергової сварки з коханим, Малишеву запросив зніматися до себе Елем Климов в «Іди і дивись» (робоча назва «Убийте Гітлера»). І незабаром вони почали зустрічатися не тільки на репетиціях і прогонах, незважаючи на одружене положення режисера.
«Я була настільки закохана, що ні про що не думала. Я настільки його любила, що бажала йому тільки щастя, навіть з іншою жінкою. І отримувала таке задоволення від наших коротких зустрічей, що летіла до нього як на крилах. Мене влаштовувала моя незавидна таємна роль, ні на що більше я не претендувала ».Так розповіла актриса в великому інтерв'ю «Каравану історій», надавши фото з особистого архіву.
Зв'язок між ними обірвалася відразу після загибелі законної дружини Климова, перемикаючи на молоду пасію. Потім за Іриною доглядав чимало представників протилежної статі, але свого єдиного чоловіка Романа вона зустріла в той момент, коли вже зневірилася знайти справжню любов.
Ірина Малишева зараз
У 90-х Малишева покинула сцену і перекваліфікувалася в ріелтора, що спеціалізується на заміській елітної нерухомості. Хоча, як зізнавалася жінка пізніше, вона могла знайти себе в будь-якому бізнесі.
А зйомки і театр перетворилися в хобі - до 2019-го останньої кінороботи значився епізод в «Дівочої полюванні» 2011-го.
фільмографія
- 1975 - «Сто днів після дитинства»
- 1977 - «Принцеса на горошині»
- 1978 - «Поговоримо, брат ...»
- 1981 - «Вершник на золотому коні»
- 1981 - «Було у батька три сини»
- 1983 - «Я тебе ніколи не забуду»
- 1984 - «Мертві душі»
- 1985 - «Багратіон»
- 1987 - «Борис Годунов»
- 1987 - «Срібні струни»
- 1991 - «Чарівні прибульці»
- Рік випуску 1996 - «Маркіз де Сад»
- 2005 - «Я не повернуся»
- 2006 - «Іван Подушкін. Джентльмен розшуку - 1 »
- 2011 - «Дівоче полювання»